Мама. Чоловік. Аеропорт. Штани

Доброго дня. Наснилось декілька епізодів
1. Ми з мамою в дворі будинку мого дідуся, що на Київщині. Тут я чую: що наче хтось прийшов, а мама перелякалася і каже, щоб я не ходила до калитки, але я все одно пішла, хоч і було темно. Бачу, що це якась молода дівчина, яка дає мені пакунок і каже, щоб я передала його чоловікові, що знаходиться там з нами (я думаю, що це мій чоловік), бо у нього скоро день народження. Я починаю панічно шукати, де в мене записані всі дні народження, адже виходить, що я пропустила. А потім дивлюсь, що мама вивісила сушитись чи то великі блакитні рушники, чи то ковдри. А я думаю, що як гарно попрались вони, що і не треба прасувати, такі гладенькі.
2. ми з моїм чоловіком кудись йшли, а з нами подруга моєї колишньої начальниці. Чоловік їй щось каже і раптом наші шляхи розходяться: вона йде в одну сторону, а ми в іншу. Чоловік тримає мене за руку, а в другій руці у мене чи то сумка, чи то валіза досить важка.
3. ми в аеропорту і чекаємо, що за нами приїдуть. Чекаємо вже так довго, що могли вже і пішли дійти. А я вже так звикла щось чекати, що нічого не відбувається і не змінюється, що це очікування зовсім мене не бентежило, я навіть десь отримала задоволення від цього.
4. Я з якимось дівчатами збираємось на свято. Я була одягнена в штани і вже перед самим виходом розумію, що в цих штанах мені жарко. І в той же час дівчата мені радять одягти яскраві шортики. А я собі думаю, що де ж я їх візьму? Ще йі часу вже немає шукати.. маємо йти..