В школі. Вірш. Двері

Наснилось, наче я в школі, на уроці. Нам задали вивчити 2 вірши. Я наче вчила, але вже на уроці зрозуміла, що забула повторити їх, тому погано запам’ятала. Почала сердитись на себе за таку необачність. Але згадую перший вірш і проговорюю про себе його рядки. Це був «Заповіт» Шевченка. Тут до мене підходить вчитель сідає поруч і починає мені задавати питання не за програмою навчання: цього немає в підручниках, і сам він нам про це не говорив. Я дивуюсь і питаю його, чому він питає мене про те, що ми ще не проходили? Звідки мені знати це? А він так дивиться на мене хитро і каже, що в житті і таке буває. Далі сниться, що я в якомусь приміщенні з великими скляними дверима. Я дивлюсь, що назовні злива, що води налило вже дуже багато. Я підходжу до цих дверей і торкаюсь ледь руками, щоб розгледіти, що там відбувається, і раптом ці двері падають назовню. Я в шоці, не розумію, як такі великі двері від такого легкого дотику могли впасти? Починаю плакати, що я наробила лиха. Хочу піти пошукати допомогу, але раптом бачу, що якийсь кремезний чоловік вже поставив ті двері на місце. Я видихнула з полегшенням.