Не можу знайти вихід

Наснилось, наче я приїхала до знайомого хлопця в місто (просто знайомий, онук колишньої хазяйки квартири, де я жила, зараз він служить, ніколи ніяких справ з ним не мала. Він зі ще якимось чоловіком десь типу гаража, стоїть їх якась машина стара, вони роблять вигляд, що дуже нею зайняті. Я ніби приїхала до них у якійсь справі, щось вони мали мені зробити. Чекаю поки звільняться. Довго чекаю. Вони все типу зацняті. Потім дивлюсь час, а вже 17:15. Розумію, що діла вже не буде, кажу, що їм треба мене відвезти додому (в село), бо останній автобус щойно пішов і мені нічим вже доїхати додому. І раптом вони десь діваються, зникають з машиною, не бачила як і коли. Розумію, що мене кинули. Думаю треба мабуть їхати до його бабумі , переночувати в неї хоча б. Тиеба вийти кудись на зупинку, але куди йти не знаю. Починаю йти, йду вже з донькою. Зустрічаю якусь жінку похилу, питаю дорогу до зупинки, вона показує напрямок, йдемо далі, дитина захотіла пісять, я її потримала десь під деревом, вона добре, багато попісяла, йдемо далі, але зайшли кудись , що вузькі доріжки, огороджені високими бетонними парканами, якісь грузові машини, багато, типу підприємства якісь, куди не піду всюди потрапляю в тупик. Питаю у працівників чоловіків дорогу, вони знов показують напрчмок, нібито зовсім близько і просто до зупинки, але я знов блукаю між загорожами і не знаходжу виходу. Зустрічаю ще якогось чоловіка, питаю в нього дорогу, він каже я допоможу, відкриває якісь двері і каже, що так можна пройти. Я спочатку роблю крок вперед, але потім розумію, що це ніякий не прохід, а двері типу в підвал. І кажу, я туди не піду і тікаю звідти, чоловік той дуже розізлився, але ми втекли і далі блукали, прки я не проснулася. Проснулася з відчуттям жаху. Ніяк не могла знайти вихід.