Пошук аудиторіі. Істерика

Доброго дня. Наснився важкий сон. Наче я йду зі своїм чоловіком садом, але дерев там не багато, тому тіні було замало і було досить жарко. Ми намагаємось пересуватись там, де є хоча б якийсь затінок. Я втомлена і кажу, що немає сил вже це терпіти і просто не розумію, що від мене вимагається і як бути далі. Тут бачу своїх котиків, які підбігли до мене і почали мявкати. У мене із собою корму не було, тому сказала чоловікові, що схожу за кормом і прийду до них. Сон уривається і сниться, що я вже в якомусь навчальному закладі, але не знаю, де моя аудиторія. Бачу групу хлопців і йду за ними. Вони заходять в аудиторію, а викладачка каже, що це для початкових груп, мені не сюди. Тоді підходить до мене жінка і починає розповідати, що на одному з поверхів є дошка, де вісить розклад і вказані всі аудиторії і викладачі, ну як у всіх навчальних закладах. Я розумію, що я в своїй першій школі, в якій навчалась до 9го класу. Жінка мене веде до тієї дошки і показує, що там написано. Я дивлюсь, але нічого не розумію, бо там просто безлад: ніякої логіки, все переплутано. Я їй кажу, що не розумію нічого, а вона вказує на аудиторію, де має бути моя викладачка і я бачу, що викладачка там одна англійська актриса, але молодша за свій справжній вік. Я не хочу до неї йти. Мені стає так боляче і прикро, що я просто починаю кричати і плакати від відчаю. Закриваю руками обличчя і істерично плачу.